АНОНС. ДМИТРІВСЬКА БАТЬКІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА

За Уставом Вселенської Православної Церкви напередодні дня пам`яті святого Дмитрія Солунського звершується заупокійне богослужіння, як і в день першої Вселенської Родительської Суботи, яка буває на м’ясопусній седмиці перед Неділею про Страшний Суд. Ця Родительська субота отримала назву Дмитрівська.

З цієї нагоди у Свято-Покровському храмі на території музейного комплексу “Запорозька Січ” в суботу 3 листопада буде звершена панахидаПочаток богослужіння 0 10-00. Панахиду очолить настоятель храму ієрей Віктор Ткач.

Всіх жителів і гостей міста Запоріжжя запрошуємо до спільної молитви за всіх від віку спочилих християн у Свято-Покровському храмі на о. Хортиця.

За консультацією і зі всіма питаннями можна звертатись за телефоном: (066) 359-51-35

Є особливі дні в році, коли вся Церква з благоговінням і любов’ю молитовно згадує всіх “від віку”, тобто в усі часи, померлих своїх побратимів у вірі. За Статутом Православної Церкви таке поминання спочилих відбувається в суботні дні. І це не випадково. Ми знаємо, що саме у Велику Суботу, напередодні Свого Воскресіння, Господь Ісус Христос мертвий перебував у гробі.Цей зворушливий звичай має коріння в глибокій вірі православних християн у те, що людина безсмертна і її душа, одного разу народившись, буде жити вічно, що видима нами смерть – це тимчасовий сон, сон для тіла, і час тріумфу для звільненої душі. Смерті немає, каже нам Церква, є лиш перехід, переставлення з цього світу в інший світ…

І кожен з нас одного разу вже пережив подібний перехід. Коли в здриганні і муках народження людина полишає затишне лоно матері, вона страждає, мучиться і кричить. Страждає і тріпоче її тіло перед невідомістю і жахом прийдешнього життя… І як сказано у Євангелії: «Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитину ж породить вона, то вже не пам’ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ». Так само страждає і тремтить душа, що покидає затишне лоно свого тіла. Але проходить зовсім трохи часу, і вираз скорботи і страждання на обличчі спочилого зникає, лик його робиться прозорішим, і заспокоюється. Душа народилася в інший світ!

Ось тому ми й можемо своєю молитвою бажати нашим померлим близьким блаженного упокоєння там, у спокої і світлі, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне… Тому, знаючи про вічне буття душі людської «за зримою межею смерті», ми молимося з надією і вірою, що наші молитви допоможуть душі в її потойбічних мандрах, зміцнять її в момент страшного останнього вибору між світлом і темрявою, захистять від нападу злих сил… І ось 2 листопада, в суботу, православні християни зберуться в храми, щоб разом помолитися за «спочилих отців і братів наших». Перші, про кого ми згадуємо, молячись за померлих, – наші спочилі батьки.

Тому і субота, присвячена молитовній пам’яті спочилих, називається «батьківською». Таких батьківських субот протягом календарного року – шість. У батьківської суботи 6 листопада є і ще одна назва: «Димитрівська». Субота названа так від імені згадуваного 8 листопада святого великомученика Димитрія Солунського. Вважається що започаткування поминання в цю суботу належить князю Димитрію Донському, який, здійснивши після подій на Куликовському полі поминання полеглих на ній воїнів, запропонував робити це поминання щорічно, в суботу перед 8 листопада. Це звичайно історично сумнівне твердження. Але для молитовної традиції це не наскількиважливо…

У дні поминання спочилих православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Церкви. Про нехрещених же треба молитися вдома або над їх могилою на цвинтарі. Ми запалюємо під час молитви свічку. Свічка – це наша жертва Богові і також символ нашої молитви.

Тому, коли християни ставлять свічки, то вони обов’язково в цей момент просять Бога про спокій їхніх близьких, називаючи імена спочилих родичів. Є ще один добрий звичай у Церкві. У дні поминання віруючі приносять до храму поживу для незаможних. Ця їжа освячується під час богослужіння і потім роздається всім, хто забажає. Ми знаємо і віримо, що людина, яка дістала це частування, перед трапезою помолиться «за всіх, що тут нині поминаються», і до молитви кожного з нас приєднається її подячна молитва.

З цим звичаєм пов’язаний також інший, подібний до нього: подавати милостиню незаможним з проханням помолитися за спочилих. Останнім часом поширилася думка, що жебраки, що просять милостиню, чи не найбагатші за всіх нас. Що ж, якщо когось це бентежить, можна без зусиль знайти серед своїх знайомих чи сусідів людину хвору, слабку,самотню, і ще таку, що живе лиш на убогу пенсію. Можливо, варто в пам’ять про своїх померлих батьків принести такій людині торбу картоплі з ринку… Чи не здається нам, що Бог прийме нашу молитву і в такій формі? Тільки була б вона теплою і щирою, не отруєною гордовитим самовиправданням.

… Смерть – це таїна. Кожна пережита нами смерть близьких – тонка ниточка від нас у інший світ, до Бога. Подумаймо про це нині. Подумаймо про улюблених людей, котрі пішли від нас у вічність. Вони пішли, а любов до них і ніжність і вдячність – залишилися. Чи не означає це, що душі їх не зникли, не розчинилися в небутті? Що вони знають, пам’ятають і чують нас? Що вони потребують нас?..
Поміркуймо про це і помолімось за них.

Comments are closed, but trackbacks and pingbacks are open.